.jpg)
З діда-прадіда велося... (2)
«З діда-прадіда велося…»
Вийся віночку легесенько — стелися, доле, щасливесенько.
Наші пращури вважали рослини оберагами від злих духів та дурного ока, тому вінок завжди займав особливе місце в житті українців. Плести віночок - не проста справа, а ціла наука, адже треба знати, як зробити так, аби живі квіти слугували оберегом, оскільки свіжий вінок - на добро, а недобрим знаком вважали - зів’ялий.
Його починали носити ще з малечку і, відповідно до віку дівчини вплітали різні квіти та трави.
Перші віночок малечі плела мама або старші сестри, коли дівчинці виповнювалося три роки. Купала його в вечірній росі, як на небі сонце зайде, сім днів, вплітала чорнобривці, ромашки, барвінок та незабудки, а тоді клала до скрині. Одягали дівчинці той віночок на Спаса, коли давали їй свячене яблуко та приказували: «Здоровому тілу — здоровий дух!»
У чотири роки дівчинка отримувала інший вінок. Кінчики пелюсток вплетених у нього квітів розсікали, оздоблювали листям яблуні та вплітали безсмертник.
У віці шести років плели вінок з волошок та маків, щоб оберігали сон та стерегли думки. А семирічним красуням плели вінок із семи квіток із цвітом яблуні. «Мати-яблуне, дядино моя, не жалій здоров’я і долі дитині,» — урочисто промовляв батько, торкаючись вінком голови доньки.
Особливим для дівчат був вінок кохання. Його плели вже самі дівчатка старші 13 років. У його основі — ромашки, що перемежалися цвітом яблуні й вишні, з вплетеними вусиками хмелю. Спереду вінок оздоблювали розкішним гроном калини. А от засватана дівчина одягала вінок з барвінку, шавлії, м’яти й інших лікарських трав.
Обряд вінкоплетіння обов’язково супроводжувався піснями та приказками. Це було яскраве і веселе дійство.
Коментарi